З одного боку, дійсно, інформація стала більш доступною не тільки підприємствам та організаціям, які зацікавлені в організації або участі у відкритих торгах, але й безумовно і контролюючим та правоохоронним органам, і навіть небайдужим пересічним громадянам.
Але з іншого, це майже ніяким чином не змінило загальновідому ситуацію із існуванням «тіньових схем», «договорняків» та іншого роду корупційних проявів у сфері закупівель, що здійснюються за кошти держави.
Безумовно, голосні заяви про «небувалу економію», та «блискавичний ефект» від впровадження системи електронних публічних закупівель, всім відому під назвою ProZorro, частково виправдані. Але, чомусь, на практиці останнім часом ми все менше чуємо про «велику перемогу» та все частіше про випадки «корупційної зради» у сфері держзамовлень.
Звичайно, у такому випадку державі необхідно або шукати та вигадувати нову систему (як адміністративно-правову, так і власне електронну), або спробувати вдосконалити та розвинути вже існуючу, на яку, до речі, державою витрачено також чималі кошти. На даний час український законодавець прийняв рішення про наступний крок у розвитку такої розрекламованої системи публічних закупівель ProZorro, шляхом впровадження процедури моніторингу держзакупівель та надання особливих повноважень органам фінансового контролю.
Одним з позитивних моментів вказаного законопроекту, на мою думку є те, що вся процедура моніторингу має також здійснюватися та її хід відображатися у електронній системі закупівель, включаючи як висновки держаудиторов, так і зауваження та виправлення з боку замовників.
Цікавим, але «розмитим», як на мене, залишається алгоритм виявлення Держаудитслужбою тих закупівель, що підпадають під процедуру проведення моніторингу, враховуючи, що основними джерелами інформації про наявність порушень у сфері закупівель законодавець планує визначити наступні:
1) дані автоматичних індикаторів ризиків;
2) інформацію отриману від органів державної влади, органів місцевого самоврядування про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель;
3) повідомлення у засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель;
4) виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель в інформації, оприлюднені в електронній системі закупівель.
Найбільш загадковими, з вказаного переліку чинників, є мабуть перший та передостанній. Що таке автоматичні індикатори ризиків, та які саме повідомлення (та власне в яких) засобах масової інформації мають запускати механізм моніторингу, на даний час залишається загадкою.
При цьому, відразу виникає питання – а чи не будуть, наприклад, замовлені та проплачені статті або відеоматеріали у ЗМІ як раз інструментом найкорумпованіших але й далеко не бідніших учасників торгів у боротьбі за монополію у тендерах?
Чи не буде зазначений моніторинг тим батогом, яким будуть бити непокірних замовників? А може навпаки, ще на етапі оголошення торгів недбайливим замовником сумлінні держаудитори зможуть запобігти тим негативним явищам, що досі мають значне місце у сфері державних замовлень?
Думаю, час розсудить. Але те, що необхідність змін у даному напрямку назріла – це факт, як і факт те, що далеко не всі зміни ведуть до гіршого.